Бразилія: «Співай, Україно! Прийде весна, якої ти так чекаєш!»

Після Уругваю й Аргентини Український Національний Хор прибуває до Бразилії. Перший концерт проходить в Сан-Паулу 16 вересня 1923 року в розкішному Theatro Municipal de São Paulo – сьогодні це пам’ятка архітектури і міжнародний культурний центр. Після української прем’єри місцева преса пише: «Поруч з концертами Віденської Філармонії (під управою Штрауса) відзначився Український Хор під управою Кошиця. Якби сюди привести сліпця, він би був певний, що слухає вокальний концерт у супроводі оркестру… Це поява найвищого музичного явища», «концерт в Theatro Municipal був перемогою Українського Хору», «це щось божественне й чудодійне», «непереможні овації», «рідко ми бачили, щоб когось оплескували так гаряче як українців», «колискова Барвінського, яку Кошиць «оркестрував» для свого хору, відбивається в нашій пам’яті, як найбільше досягнення з людських чудес»…

Кошиця відвідує ад’ютант президента країни, на концертах присутні професори місцевої консерваторії й музичні критики. До Ріо-де-Жанейро прибувають 20 вересня 1923 року – «розкішне, невимовної краси місто», нотує у «Щоденнику» Кошиць – «такої розкоші і багатства у сні не можна побачити: Париж, Брюсель, Лондон і Нью-Йорк – це скромні монашеські келії». Відповідна розкіш і на концертах українців, що проходили в Theatro Lyrico. Останній концерт Українського Національного Хору проходить за участі Президента Бразилії Артура Бернардіса (Artur da Silva Bernardes) з міністрами: «Вони ввесь час оплескували й домагались «бісс», що прийшлось майже половину програми повторювати. Публіка від них не відставала», пише Кошиць у «Щоденнику».

З місцевого українського представництва опіку над хором бере галичанин з літературного гуртка «Молода Муза» Осип Шпитко. Він допомогає у контактах з місцевою пресою, де сам публікується, перекладає для українців бразилійські рецензії. «Рідко, коли зала Theatro Lyrico була наповнена такою добірною публікою, – пише Gazeta de Noticias – Український хор спромігся на такий шалений успіх, що змусив нас трепотіти під час своїх концертів, а також  нагадав, що на цім Божім світі існує нація, якій ім’я Україна!»

Про український хор і Україну як культурно-політичний феномен пишуть рецензії видатні письменики і мистецькі критики. Гастон Пенальва (Gastau Peñalva) у своїй статті «Душа України» зазначає: «Ніколи я ще не мав виразнішого відчуття раю…Українці вирушили в світі, щоб співом відсвяткувати свій вихід з неволі. Для них спів – це молитва душі». Видатний бразилійський письменник і державний діяч, член Бразильської академії літератури (Academia Brasileira de Letras) Коельйо Нето (Coelho Neto) пише для Jornal do Brazil: «Співай же, чаруюча Україно, співай, щебетушко! Розсипай по світу пісні твоїх синів – прийде час, коли настане весна, якої ти так чекаєш».

Перекладач хору Осип Шпитко передає послання співаків новим симпатикам України: «Коли ми уміли співати і заполонити душі і серця Бразилян – зуміємо також любити їх вічно!»…