Сполучені Штати Америки

26 вересня 1922 року Український Національний Хор (назва «Українська Республіканська Капела» вже не використовується) прибуває до Нью-Йорка назапрошення американського імпресаріо Макса Рабінова (Max Rabinoff). І хоча українці ще з серпня 1919 року просять «Американську Україну» про сприяння в організації гастролей хору за океаном, а голова місії УНР в США Юліан Бачинський гарантує хористам фінансування, вчасно мобілізувати український ресурс не вдається. Культурний проект УНР опиняється в руках приватного підприємця. Світова хода української культури стає на комерційні рейки і продовжується з не меншим резонансом: з 1922 по 1924 роки в Північній та Південній Америці хор дає близько 400 концертів. У самих лише «Злучених Державах Америки», як називали США хористи, українці виступають із близько 200 концертами в 36 штатахта у понад 115 містах.

Концерти в США проходять у найпрестижніших залах та університетах (зокрема, Sanders Theatre (Harvard University), Yale University (School of Music)). Прем’єра, запланована на 5 жовтня 1922 року в Carnegie Hall у Нью-Йорку, анонсується на рівні гастролей Paris Symphony Orchestra та La Scala Symphony Orchestra – ті встановили модель інструментального виконання, українці ж мають вплинути на розвиток вокальної культури США.

Сподівання справджуються: «Ukrainian Chorus sets new standarts», «Ukrainian Chorus bringsnew vocal art», «Ukrainian Choir rich in beauty» – резюмує американська преса. Завдяки самоназві й високій виконавській майстерності український музичний проект працює на загальну пізнаваність бренду «Українці»: «Unique Chorus of Ukrainians», «Ukrainians Are», «Ukrainians makebig hit». Хоч трапляються й замішання на кшталт «little russians», «TheseRussians… fromUkrainian Chorus», «Russian cossack conductor», тощо…

А все тому, що в Америці український хор гастролює без державного патронату УНР, а з подачі імпресаріо Рабінова вимушений позиціонувати українське національне мистецтво з домішком російської композиторської школи і виконавським представництвом (Ода Слободська –солістка Петроградської опери, Ніна Кошиць (племінниця диригента) –солістка Московської опери, виконують у програмі українських виступів твори Мусоргського, Глінки тощо). У програмі хору не звучить український національний гімн, а в брошурах Макса Рабінова українська презентація в США позиціонується під брендом «Russian vocalart». З цього приводу члени хору неодноразово роблять заяви в пресі: «Ваші газети називають нас росіянами, але вонипомиляються – ми українці, хоч совєти й урядують в нашій країні».

Однак українські бренди пробиваються в світ – на зміну «Щедрику», популярнішому в Європі, приходить «Колискова» («Ой ходить сон») – українська народна пісня в аранжуванні Кошиця–Барвінського. Саме вона, за оцінкою музикознавців, після промоції в США стає основою джазового стандарту Джорджа Гершвіна (George Gershwin) «Summertime». «‘‘Колискова’’ – одна з найпрекрасніших пісень, яку ми коли-небудь чули»; «Вони нанесли Україну на артистичну мапусвіту», – пише американський драматург Клей Ґрін (Clay M. Greene).

Високу оцінку українцям дає під час їхнього виступу на «Фестивалі американської преси» (5,000 присутніх жуналістів) сенатор Джордж Пеппер (George Wharton Pepper), назвавши їх «першими людьми, що приїхали в Америку не брати, а давати».

Не забуває про свій культурний проект і Головний Отаман УНР Симон Петлюра. В листі до Олександра Кошиця від 5 лютого 1923 року він дякує за грошові перекази, що надсилають співаки на потреби української армії і зазначає: «Милий і дорогий Маестро! Можу запевнити, що ми тут в «Старому» Світі стежимо за Вашими виступами, радіємо Славі Вашій і шлемо свої найкращі чуття і благословенство».