Швейцарія

У Швейцарії Українська Республіканська Капела гастролює упродовж жовтня 1919 року. Музична культура Українипредставлена в провідних музичних центрах Базеля, Берну, Женеви й Лозанни, зокремаі в Salle de laReformation, де невдовзіпроводитиме свої засідання Ліга Націй. Прем’єрний концерт хору проходить у Берні 10 жовтня 1919 року в Stadt Casino за участі української ташвейцарської громадськості.

Понад 60 рецензій за неповний місяць гастролей ушвейцарській пресі коливаються від раціонального: «Вони дають найвищу оцінкумузичній культурі України» до бурхливо емоційного: «Перед нами спражній Феномен».

У Берні, так само як у Празі й Відні українською культурною місією опікуєтьсяофіційна дипломатія – голова Дипломатичноїмісії УНР у Швейцарії Микола Василько забезпечує співакам візи, влаштовує на честь Капели дипломатичнийприйом за участі закордонних представництв, швейцарських культурних діячів і журналістів.Під час заходу гості дивуються, що українські співаки знають по кілька мов, адеякі закінчували консерваторії у Відні й Будапешті. Бернський журналіст August Erb звертається доадміністрації хору з проханням надати йому партитуру «Почаївської Божої Матері» Миколи Леонтовича, яку співаки одразу ж переклали для ньогонімецькою.

Концерти Капели в Берні – дипломатичній столиці Європи – збирають послівта консулів різних держав. Хорове мистецтво відкриває для України політичну брамудо Парижа – захоплений українськими співами посол Франції надсилає до французького Міністерства закордонних справ рекомендацію дати українцям візи (досі французький уряд не задовольняв прохання Капели прибути з гастролями до Парижа).Українці продовжують благодійну і гуманітарну місію – останній виступ у Швейцарії проходить на користь Спілки швейцарських інвалідів іноземного походження (Vereinigunggeschadigter Auslandschweizer Association des Suisses leses ou expulses de l`etranger).

Концерти Капели згуртовують українську громаду: заходи відвідують український публіцист Дмитро Донцов, громадський діяч Павло Чижевський, публіцист і дипломат Михайло Лозинський, баронесса Штейнгель та інші. Олександр Кошиць отримує листи, квіти та цінні подарунки від студентства, вчителів та місцевих диригентів.

Швейцарія резюмує: «Це приклад однієї з найкращих пропаганд, адже їх устами говорить душа цілого народу».